Деколонізація Булгакова – законна і справедлива

Протягом цього тижня в соціальних мережах спалахнула дискусія щодо питання т. зв. «кенселінгу» російського письменника Михайла Булгакова.

Приводом стало рішення Експертної комісії Українського інституту національної пам’яті з питань визначення належності об’єктів до символіки російської імперської політики від 27 березня 2024

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки з’ясовував, які аргументи на користь застосування законодавства про деколонізацію щодо Булгакова.

З ліквідацією козацької автономії та трьома поділами Речі Посполитої в кінці 18 століття, 80 % українських земель стали частиною Російської імперії. Хоча влада Російської імперії декларувала українські землі як «історично російську землю», маніпулюючи питанням історичного спадку Русі, на практиці відносини між Петербургом та Україною мали ознаки колоніальних. У соціокультурному плані вони проявлялись наступним чином:

• заперечення існування українців як окремої нації та української мови, яка мала статус «говірки»;
• зведення проявів національної самобутності українців до фольклорної та регіональної екзотики, презирливо-поблажливе ставлення до української культури;
• відсутність системи загальної обов’язкової освіти, зокрема рідною мовою;
• асиміляція українців, обмеження та заборони на вільне функціонування організацій українців та представників інших неросійських національностей, навіть таких які були суто культурними товариствами, не кажучи вже про політичні;
• система цензури, яка обмежувала свободу слова, зокрема українського;
• підтримка відтоку найбільш перспективних інтелектуальних діячів з України до російської метрополії для розбудови імперської культури;
• створення та підтримка з кінця 19 століття російських націоналістичних організацій, відомих як «чорносотенці» для протидії національному відродженню українців та інших поневолених Росією народів.

Протидія українофобії в медіа: Національна рада розроблятиме нові правила разом із експертами

Національна рада звертається до громадських організацій, експертів і медіа з пропозицією щодо співпраці для збору необхідної інформації та рекомендацій щодо теми «українофобія». Це допоможе в розробці критеріїв забороненої для поширення в медіа інформації та кодексів мовлення, які згодом розроблять органи спільного регулювання, відповідно до Закону України «Про медіа».

Закон України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» визначає термін «українофобія» як дискримінаційні дії, публічно висловлені заклики, у тому числі в медіа, у літературних та мистецьких творах, що заперечують суб’єктність Української держави, української нації, боротьбу проти підкорення, експлуатації, асиміляції українського народу, а також правомірність захисту політичних, економічних, культурних прав українського народу, розвитку української національної державності, науки, культури, зневажають питомі етнокультурні ознаки українців, ігнорують українську мову та культуру.

Українофобія давно вже перестала бути побутовим явищем і перетворилася на потужну політичну та медійну технологію, засіб тиску й руйнування української державності, мови, культури, економіки. А поняття «українофобія» втратило свій суто лексичний сенс, адже перекладається як «страх перед українцями, побоювання українців чи України».

Коли йдеться про українців та Україну, це найчастіше означає ненависть, дискримінацію, приниження та спроби заперечити існування українців як народу та нації, а також всього українського етнокультурного простору. Від інших видів національних фобій українофобія відрізняється тим, що фактично заперечує сам факт існування українців не тільки як нації та держави, а й як етносу.

Широке поширення українофобії в медіа було однією з передумов повномасштабного вторгнення російських військ в Україну та тимчасової окупації ворогом частини нашої території.

Регулярні моніторинги й аналіз контенту Національної ради показують, що українофобські випади є однією з основ дискурсу частини медіа як в Україні, так і за її межами. Часто прояви українофобії в деяких українських медіа та в російських ЗМІ, зокрема і на тимчасово окупованих територіях, цілком збігаються.

Прояви українофобії в медіа, як і будь-які інші форми ксенофобії, є неприйнятними та незаконними. Суспільство повинно напрацювати механізми протидії поширенню українофобії в медіа та підтримувати права й гідність усіх громадян, незалежно від їх етносу, національності чи походження.

Якщо ви зацікавлені у співпраці, будь ласка, заповніть запропоновану гугл-форму або надішліть свої пропозиції на електронну адресу Національної ради: nrada@nrada.gov.ua.

Національна рада заздалегідь вдячна всім стейкхолдерам за надану інформацію і сподівається на подальшу плідну співпрацю у цій сфері.

В законодавстві України вперше з'явилося визначення українофобії

У законодавстві України вперше з'явилися визначення українофобії й русифікації. Ці поняття депутати прописали в новому законі про заборону пропаганди російської імперської політики й деколонізацію, який президент Зеленський підписав 21 квітня 2023.

Українофобія – це, згідно з законом, дискримінаційні дії й публічно висловлені заклики (зокрема у медіа чи творах), що заперечують суб’єктність України, української нації, боротьбу проти підкорення, експлуатації, асиміляції українського народу, а також правомірність захисту політичних, економічних, культурних прав українського народу, розвитку української національної державності, науки, культури, зневажають питомі етнокультурні ознаки українців, ігнорують українську мову та культуру.

Русифікація в законі визначається як складова російської імперської політики, спрямована на нав’язування використання російської мови, пропагування російської культури як вищих порівняно з іншими національними мовами та культурами, витіснення з ужитку української мови, звуження українського культурного та інформаційного простору.

• Закон про деколонізацію забороняє давати географічні назви, пов'язані з Росією, та визнає російську імперську політику злочинною.

УКРАЇНОФОБІЯ

Українофобія (від "Україна", "український" та грец. φόβος — страх, ненависть) — один із різновидів етнополітичного шовінізму, система дискримінаційних, агресивних поглядів і дій, що заперечують суб’єктність Укр. д-ви, укр. народу та нації, питомі етнокульт. ознаки та уявлення українців, державотворчий потенціал українців, нав’язують українцям не властиві для них етнокульт. риси, ігнорують укр. мову та к-ру, державно-нац. символи. Непереконливими є спроби розмити явище У. у визначенні, що У., мовляв, — це будь-який акт, що завдає шкоди Україні, зокрема корупція. Одними з перших у новітній час окреслили українофобські тенденції як суспільно-політ. явище представники шістдесятництва І.Дзюба та Л.Костенко. Ці погляди були розвинуті у працях провідних укр. філософів і публіцистів С.Грабовського та І.Лосєва. До 2010-х рр. у процес осмислення У. найбільший внесок зробили представники націоналістичної ідеології (В.Рог, О.Баган та ін.). У. вони розглядали переважно як політ. та ідеологічне явище. Конституюванню та осмисленню явища У. сприяло проведення у Львові 2012—16 зусиллями викладачів Львівського національного університету та Львів. відділення Ін-ту укр. археографії та джерелознавства ім. М.Грушевського НАН України 9-ти семінарів під заг. назвою: "Українофобія як явище та політтехнологія". Учасники семінарів передусім зосередилися на істор. та мовних аспектах У., при цьому розглядали У. не лише як виключно рос. явище, а і як частину польс. політики. Проте унікальність цього заходу, відстороненість від нього держ. структур лише підкреслили брак уваги до проблеми. У. закорінена в істор. процесі. Перш за все У. виникла як антипод явищу та поняттю "українофільство". Існування У. зумовлено такими істор. явищами та ідеологіями, як існування України у складі кількох імперій, ідеями триєдиної рус. нації, "Русского мира", "Великої Польщі", рад. комунізму. Власне, поняття "українофобія" молодше позначеного ним явища. Закарбоване в етнічних стереотипах середньовіччя та ранньомодерного часу, явище страху та ненависті щодо українців найсильніше виявилось у період формування націй та нац. рухів модерної доби — у 19—20 ст. Найбільшої сили У. як частина держ. політики набула у Рос. імперії у 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. (з деякими періодами послаблення тиску), в СРСР 1930-х і 1970-х рр., у Польщі між двома світ. війнами, в часи Другої світової війни на територіях Райхскомісаріату Україна та Трансністрії. Вперше на ідеологічному рівні У. була обґрунтована ідеологами чорносотенних організацій у містах Російської імперії на поч. 20 ст. (див. також "Чорна сотня").

Українофоби Добкін та Фельдман

Ніхто не хоче захищати українців і реагувати на злочин Арахамії

28 вересня ця потвора Давид Арахамія на телеканалі Ахметова "Україна 24" допустив українофобське висловлювання, заявивши: "Я много раз об этом говорил в интервью: коррупция в Украине в ДНК просто зашита. И каждый человек хочет иметь какого-то кума, который за него хочет что-то порешать".

Невідомо що зашито в його російській ДНК, але це зухвала образа всіх українців! В нормальній країні спричинився би величезний скандал, а його би вигнали звідусіль, заставили би вибачитися і порушили кримінальну справу.
Чи є у вас знайомі нардепи, які би заради захисту українців від українофобії, зареєстрували би відповідний текст постанови у ВР та звернулися до правоохоронних органів щодо розпалювання міжнаціональної ворожнечі?

Не можна залишати цей злочин без відповіді!